Перш ніж ми перейдемо до розповіді про шлях Вікторії як засновниці MiroVi та майстрині – від захоплення ляльковою культурою і її споглядання до створення власних мініатюрних образів, слід згадати про витоки цього сакрального мистецтва.
І. Образ ляльки у світовій культурі
Відомо, що лялькове мистецтво зародилося разом із початком культурного етапу розвитку цивілізації. Коли мисливство перейшло у збиральництво, а відтак наступила аграрна фаза еволюції суспільства, образи лісових духів нікуди не зникли. Навпаки, зі злих таємничих демонів у темних хащах вони перетворилися на оберіг домашнього вогнища, котре тепер палало у кожній хаті.
Перші зразки лялькової творчості первісна людина виготовляла з будь-яких матеріалів – звичайнісінької гілки з найближчого дерева, шматка каменю, а згодом і з глини. На противагу модерністам і постмодерністам, становлення перших митців супроводжувалося увагою не до форми, а до ідеї, прихованої за нею. Саме тому в роботу йшло гілля, каміння та все, що втрапить до загрубілих від постійної праці долонь прадавнього митця. Так, наприклад, у гробницях єгипетських фараонів і досі знаходять фігурки людей із кісток, глини та інших матеріалів, що свідчить про неабияку сакральну знаковість мініатюрного образу людини навіть у загробному житті.
Українська лялькова культура, зокрема, відома своєю лялькою-мотанкою. Ці водночас давні родинні обереги й іграшки для дітей з’явилися близько 5 тис. років тому, слугуючи сакральним символом благополуччя. Цікаво, що греки використовували схожі мотані фігурки для ритуального жертвоприношення богам. Сам процес «мотання» такої ляльки схожий на сповивання дитини. Іноді їх справді використовували як іграшку для дітей, проте найчастіше лялька-мотанка – це сильний магічний предмет, на якому подекуди вишивали хрест, а він із давніх-давен був символом сонця в слов’ян. Відсутність очей або будь-якого виразу на обличчі фігурки зазвичай пояснюють тим, що для давньої людини очі – це портал у потойбіччя. Наші предки боялися впливу злих духів, які могли вселитись у ляльку через ці двері до їхнього світу.
Нині ж лялька-мотанка поступово перестає залишатися тінню минулого, набуваючи нових рис завдяки українській поп-культурі. Так, наприклад, патріотичний NFT-проєкт «Духовна сталь України» продовжує культивувати магічний образ ляльки-мотанки в одній із колекційних картин під назвою «Конотопська відьма». На ній осучаснений образ української відьми, змальований іще у сатирично-фантастичній повісті Григорія Квітки-Основ’яненка, тримає ляльку-мотанку, котра й слугує артефактом персонажа. На цьому прикладі можна наглядно простежити, наскільки гнучкою та адаптивною є не лише лялькове мистецтво, а й здатність української поп-культури трансформувати стародавні образи, надаючи їм неочікуваних рис. Те саме стосується різноманітних моделей ляльок, які колекціонери так полюбляють прикрашати стильними аксесуарами й одягом ручної роботи.
Іншою вкрай промовистою рисою української ляльки-мотанки є відсутність імені. Навіть коли її використовували винятково як іграшку для дитини, найменувань уникали. Як і багато інших давніх народів, слов’яни вірили, що ім’я – це не просто випадковий набір літер, а магічний важіль, за допомогою якого можна впливати на долю названого. Відсутність обличчя й імені сприяло захисту ляльки-мотанки від злих духів і людей, які бажали нашкодити родині. Також це унеможливлювало завдання шкоди душам померлих родичів, яких, згідно з віруваннями, могло потривожити наявність певного імені у ляльки.
Окрім ляльки-мотанки, існує безліч видів як ритуальних, так і іграшкових антропоморфних ляльок, фігурок тощо. Дерев’яна ритуальна лялька Акуаба, наприклад, символізувала жіночу родючість серед народів групи акан, що у Гані, Західній Африці. Назва цього ритуального предмета походить від імені однойменної міфологізованої вагітної жінки.
Безумовно, сучасне сприйняття ляльок кардинально відмінне від того шанобливого ставлення, яке демонстрували різні культури міфічно-магічного етапу розвитку людської цивілізації. Глобалізація, масове виробництво, капіталізм та світова поп-культура посприяли становленню більш побутового ставлення до ляльок. Якщо не брати до уваги колекційні та унікальні видання, сучасна лялька масового виробництва – це часто шмат дешевої пластмаси в людській формі, що продається в кожному кіоску за копійки для втіхи дітвори. Звичайно, є винятки, проте в світовому контексті образ ляльки як сакрального предмета зберігся лише у деяких етнічностей.
Глобальне виробництво «пупсів» і «барбі» поступово заповнило полички крамниць. Шанобливе й напівмагічне ставлення до ляльок залишилося лише в колекціонерів, дизайнерів мініатюрного одягу та деяких племінних спільнот. Окремі ентузіасти навіть доходять до створення надзвичайно реалістичних ляльок під назвою реборн (від англ. reborn – «народжений заново, перероджений»), які мають вигляд немовлят.
Таким чином, у сучасному постіндустріальному суспільстві образ ляльки – амбівалентний: вона й іграшка для дітей, і предмет мистецтва. У кожному масовому явищі повсякчас відбуваються війни протиріч. На кожну суспільну формацію завжди знайдеться сила, котра зароджується серед людей, аби протистояти первинній сутності речей. Тому все людське вкрай мінливе, а епохи змінюють одна одну, як сторожі під час нічної варти.
Боротьба суперечностей і є рушієм мистецтва. Звідси й масове та елітарне, відмінність між якими породжує колекціонерську жагу до унікальності. Вона вже згодом сублімується чи то у NFT, які дають можливість забезпечити авторське право та інтелектуальну власність в інтернеті, чи в бажання заволодіти оригінальною лялькою-мотанкою з музею.
ІІ. Історія однієї майстрині
1. Пошук себе в дитинстві
Як я пам’ятаю себе маленькою, мене цікавили всілякі творчі надбання людей, що мене оточували, а саме мами та бабусі. Від спостереження їх праці закарбувалися мої смаки та поклики, зародилася любов до створення хендмейду.
Моя люба бабуся була майстринею та шила різноманітний одяг для замовниць – від білизни й суконь і до верхнього одягу. Під швейною машинкою завжди збиралося безліч клаптиків різного формату, кольору та фактури, які я спочатку перебирала в руках і збирала найцікавіші, а пізніше вже почала придумувати з них імпровізований одяг на своїх ляльок. Напевно, багато з читачів згадає також і себе, якщо зростали у подібних умовах, коли батьки чи родичі створювали щось власноруч.
Пізніше я освоїла в’язання гачком, адже мені було цікаво одягти іграшку власноруч. Перша в’язана робота була на ляльку не більше 8 см, я була неймовірно щасливою, одягнувши її самостійно. Насправді дітям легко навчитися в’язати, позаяк вони мають добрий зір і маленькі вправні ручки. Їм легше впоратись із мініатюрою, ніж дорослим, аби було терпіння.
Потім були спиці, важчі інструменти для в’язання, але я полюбила і їх, бо побачила, як на краще змінився в’язаний одяг. Майстри працюють із дуже тонкими, 0,5-1мм розмірами. За товщиною вони нагадують голку, а відтак вимагають неабиякої напруги й уважності в роботі. Нині ж я в основному в’яжу на 30-ти сантиметрових ляльок типу Блайз і Паола Рейна.
Коли я навчалася ще у школі, мене завжди вабили позакласні творчі гуртки, які підтримали моє натхнення працювати з прикладним мистецтвом і надалі. Там я й почала вперше шити на швейній машині, моделювати одяг, плести макраме, виробляти штучні квіти, вишивати, робити прикраси зі шкіри та малювати. Усьому творчому поклику сприяли ще й захоплення та підтримка батьків, за що я їм надзвичайно вдячна.
2. Віднайдення своєї майстерності
Мимоволі, проте наполегливо, я йшла до мети – створити річ, яка цілком задовольнить мого внутрішнього поціновувача краси. Саме тому частенько доводилося перев’язувати й перешивати одяг по кілька разів, шукаючи нові методи виконання, типи оброблення, а також створення форми й дизайну.
Довгий час я думала, що самотня в цьому напрямку творчості та бажанні створювати маленькі вироби. Однак згодом віднайшла цілу спільноту таких самих людей, як і я, – тих, хто створює образи на ляльок, присвячуючи цьому унікальному мистецтву власне життя.
Чимало таких майстрів можна зустріти на тематичних виставках, студіях по створенню особистої ляльки або під час майстеркласів. Це і шарнірні ляльки, і ведмедики Тедді, інтер’єрні образи, всілякі персонажі з мультфільмів чи кіно, вигадані створіння світу фентезі, лялькові будиночки, меблі, предмети одягу та аксесуари. Коли спостерігаєш таку красу, натхнення збурює уяву, а ти маєш чудову нагоду потоваришувати з майстрами-однодумцями.
Окрім цього, існують тематичні спільноти в соцмережах, де колекціонери й майстри діляться своїми враженнями та світлинами колекцій, створеного одягу або ж аксесуарів на улюблених ляльок. Деякі знаходять покликання у створенні крихітного взуття, моделюючи мініатюру на тендітну лялькову ніжку завдовжки 2-3 см. Тим паче, що в інтернет-спільнотах вони відразу знаходять вдячних покупців, адже попит більший за пропозицію, а відтак охочих багато на цю рідкісну красу. Є майстри, які чудово в’яжуть, невпинно вдосконалюючи свою майстерність. Через мініатюрність виробів не потрібно витрачати багато на матеріал. Також у цій сфері мистецтва завжди є розвиток, адже мода мінлива.
3. Культивування творчого духу
Познайомившись із колекціонерами, я почала наполегливіше працювати над дизайном костюмів, які потребують уважності до дрібниць, правильної форми виробу на фігурі, підбір матеріалів потрібної фактури й кольору, щоби вийшов по-справжньому неперевершений образ, який задовільнить замовника. І таким чином я збагнула, що мені до вподоби вдягати ляльку в цілісний чоловічий костюм – саме таких замовлень у мене найбільше.
Усе починається з фото приблизного дизайну жакету, штанів, жилету, сорочки, підбору кольорової гами на конкретну ляльку, потім виміри об’ємів і креслення майбутньої викрійки. Робота потребує уважності, позаяк усе будується та шиється в мініатюрі, тому в процесі виникає багато нюансів, які не можна пропустити.
Мені також траплялася нагода створити мініатюрне взуття, оскільки образ, над яким я працювала, для довершеності потребував черевичків певного дизайну. Такі моменти творчого процесу вимагають постійного вдосконаленні, коли необхідно виконати щось уперше. Якою би робота не була, вона має приносити задоволення – тоді пов’язані з нею випробування ніколи не здаватимуться неможливими. Навіть у найтяжчі часи улюблена справа залишається тим острівком безпеки, у який можна поринути в спробах утекти від іноді по-справжньому лячної дійсності.
Позаяк я люблю своє ремесло, то радо беруся за створення кожного нового образу, моделюючи й шиючи всі елементи одягу під фігуру конкретної ляльки. Тому нам так важливо встановлювати тісний зв’язок із колекціонерами, розуміти, як вони уявляють образ своєї ляльки. Слід також пам’ятати, що кожен може стати колекціонером, і для цього не обов’язково мати сотні або тисячі моделей. Достатньо одного бажання володіти прекрасним, а колекція з’явиться як результат утілення цього воління.
Хочеться вірити, що з часом в Україні лялькова культура ставатиме дедалі розвинутішою та набуватиме більшого поширення. Адже лялькарство – це невіддільний елемент будь-якої цивілізації, а плекання її основ допомагає народові залишатися цілісним і духовно багатогранним. Утілені в лялькових сутностях архетипи сприяють кращому розумінню людиною самої себе. Ми переносимо людські риси на неживі предмети, щоби поглянути на себе зі сторони й відчути, як воно – на якусь мить стати деміургом.
Ця стаття була опублікована в журналі “Мова та історія”.
